царина
ЦА́РИНА, и, ж.
1. Околиця, край села.
І Яремі дали коня Зайвого з обозу. Усміхнувся на воронім Та й знову у сльози. Виїхали за царину (Т. Шевченко);
Перехрестилася Гаїнка .. та й пішла. Мати хотіла випровадити її аж за царину, – не звеліла (Б. Грінченко);
– Невже це та сама Харитина, що, здається, ще так недавнечко пасла гусей за цариною? – здивувалася молодиця (Л. Яновська);
Увечері, коли навантажили вози, рушили в дорогу, хутірська красуня догнала Тимка аж за цариною, сунула в руки щось тверде, замотане в чистеньку ганчірку (Григорій Тютюнник);
// заст. Ворота при в'їзді в село.
2. Місцевість за селом, де пастух збирає худобу; вигін.
Господиня їй [Солосі] показала, де корови, випустила їх і веліла гнати у царину, де череду збирають (Панас Мирний);
// Те саме, що пасови́сько.
Зупинившись, постоять [діти] над пташиним гніздом, причаєним у траві, подивуються на кам'яну бабу на скіфській могилі, заглядяться на овечат, що розтеклись по далекій царині, як у воді... (О. Гончар).
3. Необроблюване, поросле травами поле.
Ось обліталась [бджілка], ураз на квітки Росяні, свіжі спустилась; Царина їй, сіножаті, садки Квітом усім поступились (І. Манжура);
Цариною степовою колишеться ковиль-трава (М. Терещенко).
4. діал. Засіяне поле; посіви; лан.
– Галаю – на, Галаю! – закричав знов косар з-під ліса [лісу]. – А не виженеш ти собі корови з царини? (І. Франко);
[Степан: ] В полі хлібець людський зеленіє, а на панському почав рунитись .. Як вдивишся, що як та царина зеленіє, то ніби чуєш, що й кістки в тобі починають лускотіти, неначе почувають, що ось-ось прийде їм невгавна робота... (М. Кропивницький);
[Соня:] Де тато? [Феноген:] Поїхали копи оглядать та на царині, кажуть, упали, не можуть встать (І. Карпенко-Карий).
5. перен. Сфера діяльності людини чи суспільства; ділянка, галузь, нива.
Кожна поема [М. Рильського] в тій чи іншій мірі лірична, оскільки вона вийшла з царини емоцій певного творця і позначена печаттю його особистості, його бачення світу (С. Крижанівський);
З цариною високих температур професор Холод мав зіткнення лише в одній точці: йому завжди було жарко (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)