цвинтар
ЦВИ́НТАР, я, ч.
1. Подвір'я і кладовище біля церкви.
Пріська більше у церкві стоїть, молиться; а Христя з дівчатами крутиться по цвинтарю, щебече (Панас Мирний);
Умираючи, пан звелів, щоб його поховали не на цвинтарі біля церкви, а на кладовищі (О. Стороженко);
За церковною огорожею на цвинтарі просто дверей лежав на снігу один .. Кинулись люди в ворота на цвинтар, обступили колом, аж воно Муха Іван (А. Головко).
2. Місце, відведене для поховання померлих; кладовище.
Доріжка вела коло самого цвинтаря, що стояв на горбку, обкопаний високим валом, оброслим зеленою травою (Н. Кобринська);
На цвинтарі, за селом, біля двох свіжих могил голова сільради говорив промову (В. Собко);
На горі, що на ній здалеку виднілися хрести міського цвинтаря, з'явилися верхівці кінної поліції (С. Чорнобривець);
Ліворуч, зразу від курної дороги, по високому узгір'ю розсипались кам'яні надгробки тюркського цвинтаря (О. Донченко);
– Еге, поки гладкий схудне – худого на цвинтар понесуть (М. Стельмах);
* Образно. Став цвинтарем німцям цей схил висоти... (І. Нехода);
Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибилися з сил – На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил (В. Симоненко).
Словник української мови (СУМ-20)