цвікати
ЦВІ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Роздратовано висловлювати кому-небудь невдоволення чимось або заперечувати щось; дорікати кому-небудь.
– Якої плати? за що плати? Я вам дам!.. – уже навсправжки лаявся пан... – Не цвікай!.. годі... не боїмось!.. – знову зсередини (Панас Мирний);
– Я тобі за свій рятунок можу заплатити! – він засунув руку в кишеню і викинув на стіл золоту монету. – Бери і не цвікай більше мені про те, що давно спливло (М. Стельмах);
– Не цвікай мені жінкою, – мало не верещав Шугалія, – коли свою од роботи в лавку заховав. Не цвікай!.. (В. Кучер).
◇ (1) Цві́кати (цві́ркати, цвірі́нькати) в ві́чі (в о́чі) кому – дорікати, докоряти кому-небудь чимсь.
– То ти смієш мені цвікать в вічі? (І. Нечуй-Левицький);
– Заберіть собі те, що віддали. Наче не знаєте, що ваш ґрунт злидні відрізали. Хватить мені цвікати в очі своїм добром (М. Стельмах);
Докію вони щодня заставляли йти на роботу в колгосп, щоб не цвіркали Чумакам у вічі, що не ходять у поле (В. Кучер);
– Гадаєш, мені це мило, як кожний з знайомих приходить і цвірінькає мені в вічі, що ось то вона була тією, котра з-поміж цілого гурту знайомих і чужих вибавила мене одна від смерті (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)