цвітінь
ЦВІТІ́НЬ, і, ж., поет.
Те саме, що цвіт¹ 1.
Торкаючи, мов струни, віти, цвітінь хитаючи рясну, в садах пахучий теплий вітер шуміть нам буде про весну (В. Сосюра);
То хмарка набіжить, і бризне дощ краплистий, Ясною вільгістю оббризкавши цвітінь, То сонце вигляне ласкаво-променисте І знов сховається, і знову дощ і тінь (М. Рильський);
Весна, ізнов іде весна, Несе цвітінь-оздобу, Дзвенить вона, бринить вона У серце хліборобу (Я. Шпорта).
Словник української мови (СУМ-20)