цвітінь
ЦВІТІ́НЬ, і, ж., поет. Те саме, що цвіт¹ 1.
Торкаючи, мов струни, віти, цвітінь хитаючи рясну, в садах пахучий теплий вітер шуміть нам буде про весну (Сос., II, 1958, 197);
То хмарка набіжить, і бризне дощ краплистий, Ясною вільгістю оббризкавши цвітінь, То сонце вигляне ласкаво-променисте І знов сховається, і знову дощ і тінь (Рильський, І, 1960, 286);
Весна, ізнов іде весна, Несе цвітінь-оздобу, Дзвенить вона, бринить вона У серце хліборобу (Шпорта, Вибр., 1958, 279).
Словник української мови (СУМ-11)