цеп
ЦЕП, у, ч.
1. розм. Те саме, що ланцю́г 1.
– Ви побуваєте в пана Луски, – говорила вона, – в нього навіть ведмідь на цепу єсть (Марко Вовчок);
– Оце, – каже мати, – тут твій хазяїн живе. – Зайшли в двір. Собаки на цепах так і рвуться на нас, шерсть на них як на добрій вівці (Григорій Тютюнник);
Альоша переступив тяжкий цеп, що оповивав супокій монумента, і наблизився до його підніжжя (І. Микитенко);
* Образно. [Кнур:] Та ти не дури, щоб сам не здурів. [Гарасим:] Ну, а як здурію, то що? [Кнур:] На цеп візьмуть. [Гарасим:] На цеп? Ото застрахав! Я, брат, тут з самого малу на цепу живу, як та собака прип'ятий (Панас Мирний).
2. Ряд бійців, стрільців і т. ін., розташованих на певній відстані один від одного.
У цей час по цепу поповзла чутка, що командир помер од ран. Червоноармійці захвилювались (П. Панч);
Здоровенний вовк промчав крізь цеп стрільців, хоча в нього одночасно вистрілили троє мисливців (З. Тулуб);
“Ранені на борті...” Полегшено зітхає комісар: – Згорнути цеп. Збиратися у гроті, – подав команду... (І. Гончаренко);
Чую – стрільба не та вже. Виходять з окопів. – В цеп! – кричу команду (С. Васильченко);
// у знач. присл. це́пом. Суцільним рядом.
Старі сіячі, жінки, підлітки й фронтова бригада Романа йшла цепом і, засіваючи поле бою зерном, гомоніли про своє (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)