цибати
ЦИБА́ТИ, ци́ба́ю, ци́ба́єш, недок.
1. Широко ступати, високо підіймаючи ноги; пересуватися підстрибом (перев. про людину чи тварину).
Дід Пилип у білому плащі з капюшоном, як воїн-розвідник, цибає ведмедем по білому морю (В. Бабляк);
– З вами справді важко говорити, – мовив Заніздра, цибаючи довгими ногами і погойдуючись у такт своїм крокам (С. Добровольський).
2. Робити стрибок, стрибки; стрибати.
Замість поважного, філософського сумування з'являлося бажання цибати, стрибати, співати, сміятися (А. Кримський);
Юрась підтягнув руками штани і, високо піднімаючи ноги, почав цибати з купини на купину (С. Чорнобривець);
* Образно. – Хочу, щоб ти не цибала бездумно, наче кізка. Життя не луг (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)