цибулька
ЦИБУ́ЛЬКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до цибули́на 1, 2.
Ти на пухких грядках Висаджувала цибульки тюльпанів (М. Рильський);
То її чорні руки походили тут, кожен бурячок, кожну цибульку сама вона поклала в землю, сама і збере (М. Коцюбинський);
За шаг паляничка, одна цибулька або головка часнику, ото його харч на ввесь день! (І. Нечуй-Левицький);
* У порівн. – Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць (І. Нечуй-Левицький);
– Як же так? – сполошилась, підійшовши до ридвана, і матінка Михайликова, невеличка, замучена злиднями та горем, але ще кругленька, мов цибулька, й зовсім іще не стара (О. Ільченко).
2. Зменш.-пестл. до цибу́ля 1.
Боже ж мій, боже ж мій!.. і матінко й серденько!.. Що дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав'язую й запаковую, а то... (А. Тесленко);
Вони сіли до столу, де стояла сковорідка з молодою смаженою картоплею, цибулька й сало на тарілочці, нарізане маленькими шматочками (Г. Коцюба).
△ (1) Гу́сяча цибу́лька – трав'яниста рослина родини лінійних.
Навесні, невдовзі по тому, як зійде сніг, степ заквітчується ясно-жовтими зірочками гусячої цибульки та горицвіту волзького (з наук.-попул. літ.);
Лише незавидний цвіт гусячої цибульки самотньо проглядав крізь кладовище листу (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)