циганити
ЦИГА́НИТИ, ню, ниш, недок., що і без прям. дод., розм.
Випрохувати, видурювати що-небудь; канючити.
– Вона таки зараз піде циганити до архієреїв, до архімандритів та до багатеньких намісників по монастирях, буде просити буцімто на свою бідность [бідність] (І. Нечуй-Левицький);
Підводу пригнав Миколка і вже шушукався із Чумаченком, циганив гранату (Григорій Тютюнник);
// заст. У весільному обряді – ходити по хатах переодягнутими циганами та ін. і випрохувати різні речі, щоб поміняти їх потім на горілку.
Після перезви учасники бенкету .. переодягаються циганом і циганкою, москалем, євреєм; іноді чоловік переряджається жінкою, а інший церковним старостою, і всі разом, в супроводі музики, йдуть циганити (з наук. літ.);
// Обманювати, шахрувати.
[Півторак:] А я хоч також неписьменний, а вже нумерів настільки знаю, що розпізнаю, де сім, а де чотирнадцять. Я вам зараз сказав: куме, тут циганять (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)