цитадель
ЦИТАДЕ́ЛЬ, і, ж.
1. Споруда фортечного типу всередині давніх міст; найбільш укріплена частина фортеці, пристосована для самостійної оборони.
Всередині південно-східної ділянки стін [Херсонеса], перетвореної в цитадель римського гарнізону, будується казарма (з наук. літ.);
Оборонні стіни, башти, церкви і відкриті розкопками окремі будинки дають повне уявлення про місто, порт і цитадель Сугдеї (з наук. літ.);
Каффа поділялася на три частини: фортецю, або цитадель, місто й передмістя (З. Тулуб);
// Фортеця взагалі.
Є на Буковині Хотинська фортеця, змурована в XIII сторіччі. Славнозвісна цитадель упродовж віків витримала не одну облогу (з газ.);
Будинок, густо оточений деревами, стояв осторонь і своїм високим шпилем та баштами нагадував середньовічну цитадель (І. Кириленко);
// заст. Фортечна споруда, використана як в'язниця.
– Аж ось попався я в неволю. Мучили .. в цитаделі цілих два роки і засудили на десять літ каторги (І. Франко);
– Я ще не знав докладно змісту книги, але знав, що написано її в казематі царської цитаделі великим в'язнем Чернишевським (П. Колесник).
2. перен. Головний опорний пункт (центр) будь-якої організації (політичної, ідеологічної, мистецької і т. ін.); твердиня.
Щепкінські традиції жили і множились у Московському Малому театрі – цій цитаделі російського сценічного реалізму (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)