цмолити
ЦМО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., що і без прям. дод., розм.
Те саме, що цму́лити.
Полилася з тихим бульканням вода в корито. Припаде до неї гарячими зі сну губами худобина, цмолить, прихекуючи, забиває спрагу після душної ночі в хліві, п'є – не нап'ється (Григорій Тютюнник);
Засіли [людці] кругом столу коло Чіпчиної горілки; п'ють собі, патякають, люльки цмолять (Панас Мирний);
– Тю на вас! – залилась сміхом жіночка. – Чого це ви ховаєте людину живцем? Та ось же Дивило сидить живий – живісінький власною персоною, та ще люльку цмолить (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)