цурупалок
ЦУРУПА́ЛОК, лка, ч.
Те саме, що цурпа́лок.
Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Панас Мирний);
Дивлюся, як веселий вогонь переплигує з лозинки на лозинку, як закипає на вільхових цурупалках жовтаво-пінява юшка (Ю. Збанацький);
[Марічка:] Ну й сіно! Самі цурупалки (Ю. Мокрієв);
– Патрон вибухнув, і чотири пальці наче ножем одбатувало. .. А оце питаю, чому не жениться? Відповідає: якій дівчині я потрібний з оцим цурупалком (О. Копиленко);
* Образно. [Мотронька:] А чудний ти який, Микитко, сьогодні! От право. Аж жаль бере. Та тільки який же з тебе парубок! Цу-ру-палок! (М. Куліш);
* У порівн. Скільки разів намірявсь [я] наложить на себе руки, а нічого не вдіяв: повішусь – гілляка зламається; бурхнусь у воду, щоб утопиться, – плаваю, як цурупалок (О. Стороженко).
◇ На цурпа́лки (на цуру́па́лки) див. цурпа́лок;
(1) Як цурупа́лок, зі сл. дурний. – дуже дурний.
– Як се так? от вигадав! – засміявсь сотник Андрущенко. – У твої, бач, штани закон убрався! Та ти глузуєш з нас, чи ти зовсім дурний як цурупалок! (Д. Мордовець).
Словник української мови (СУМ-20)