цуценя
ЦУЦЕНЯ́, ня́ти, с.
1. Маля собаки; щеня, собача.
Я постукав. У дворі гавкнуло цуценя; хтось одсунув віконце, да, мабуть, нічого не побачив (Марко Вовчок);
З халабуди вилізло цуценя, гавкнуло два рази, закрутило хвостиком (Григорій Тютюнник);
Цуценя тільки виляло хвостиком, відчуваючи тепло людських рук, і намагалося малиновим язичком лизнути свого нового хазяїна в щоку (А. Шиян);
– Чи не здається вам, в загибелі малого є завжди якийсь присмак космічної несправедливості, однаково, чи буде це дитина, чи цуценя? (В. Домонтович);
* Образно. У Чмеля ожереди й гниють, а в мене... крига в хаті. У Чмеля діти, в мене цуценята. Ех, – похнюпивсь Кирило, а сльози кап-кап йому (А. Тесленко);
* У порівн. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка. Горщик завищав під ножем, наче цуценя (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. * У порівн. Вітер котить бур'ян під ноги, вітер лащиться цуценям до ніг... (В. Сосюра).
2. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина.
– А-а, то ти ще й боронитися будеш, цуценя! – Нур ніби сказився. На губах у нього виступила піна, очі налилися кров'ю (Д. Ткач);
– Не бреши, цуценя, бо буде гірше, – посварився йому Корж кулаком (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)