цьвохкати
ЦЬВО́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. кого, що, по кому – чому, на кого – що і без дод. Поганяючи коней, волів і т. ін., бити, шмагати їх чим-небудь гнучким; хльоскати.
Дядько Микита замовк і ретельно цьвохкав кобильчину, що з великою потугою вивозила з яру сани (І. Кириленко);
Коні ледве тягли карету, хоч кучер з високих козлів не скупився цьвохкати по мокрих спинах ремінною пугою (П. Кочура);
Ще й кобила не жеребна, а ви вже на лоша батогами цьвохкаєте... (В. Кучер);
Мов рукою знімало з хлопця сон .. Твердо ставав на ноги, хватав до рук батога, цьвохкав зальотисто (Ю. Збанацький);
// Сильно, з розмаху ударяти чимсь гнучким по кому-, чому-небудь.
Шворінь викувати, сокиру загартувати, обценьки зробити – все Роман уміє. Він не ходить по дворах та по базарах, як інші молоді цигани, не цьвохкає знічев'я батогом по халявах, а з ранку і до вечора вистукує молотом по розпеченому залізу (Д. Ткач);
* Образно. Ах, як боляче цьвохкає це гаряче слово – “не виконав”! І ніхто не допоможе (О. Донченко).
2. Видавати різкі свистячі звуки (про батіг, різку і т. ін.).
Скриплять гарби, цьвохкають батоги, сопуть коні, люди з острахом позирають на обрій: чи не підкрадаються хижаки з чорними хрестами (Григорій Тютюнник);
Череда і зараз поверталася з пасовиська в колгосп, здіймаючи куряву. Цьвохкав батіг, лунали вигуки: “Куди, Сіра! Куди., Лиска! Бодай тебе!..” (П. Автомонов);
Дядько Терешко стояв перед східцями і, цьвохкаючи по землі батогом, зустрічав сміхом та глузуванням трактористів денної зміни (Д. Бедзик);
// Шмагати батогом, різкою і т. ін., видобуваючи такі звуки.
Незнайомець не відповів, продовжуючи цьвохкати прутом (О. Донченко);
Мчить карета все біжком, Цьвохка кучер батіжком (І. Нехода);
// Свистіти (про кулі).
А німців усе прибувало. Вони вибігали з дворів, з хат і щільним вогнистим цепом залягали в канаву. Цьвохкали кулі (Ю. Бедзик);
Кулі цьвохкали все ближче, впиваючись у землю (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)