цюк
ЦЮК, ЦЮК-ЦЮ́К, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару по чому-небудь.
В цих кроках видати кожну бездоганно приладнану гаєчку до віками плеканого механізму. Тут ніщо не зірветься, тільки – Цок! Цок! (Б. Антоненко-Давидович).
2. розм. Уживається як присудок за знач. цю́кати і цю́кнути.
Він цюк – і хатку розрубав (Л. Глібов);
[Кукса:] Ну, як ти даси їм [дочкам] ради? Це ж не те, що там, як бува у млині, що-небудь поламається, кулак чи порплиця: цюк раз, цюк удруге – і полагодив!.. А тут щоденна, щохвилинна біда!.. (М. Кропивницький);
– Я, жучок, Рубав дрючок Та й наскочив на сучок .. Я про себе не подбав. Цюк – і ніжку одрубав! (Л. Первомайський);
Вийме [Марко] курку з лантуха, .. цюк ножем по шиї- і готово (Григорій Тютюнник);
Пішов [Погребняків син] стелі у шахті кріпити. Машина пройшла, пилюга пересілася, і тут він сокирою: цюк-цюк і стояка поставив, цюк-цюк і другого поставив (М. Рудь).
○ (1) А ні цюк:
а) ні краплі, ні крихти.
Горілки в барилі а ні цюк (Сл. Б. Грінченка);
б) анітрохи, ніскільки.
Не робить діла а ні цюк (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)