цюк
ЦЮК, ЦЮК-ЦЮ́К, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару по чому-небудь.
2. розм. Уживається як присудок за знач. цю́кати і цю́кнути.
Він цюк — і хатку розрубав (Гл., Вибр., 1951, 211);
[Кукса:] Ну, як ти даси їм [дочкам] ради? Це ж не те, що там, як бува у млині, що-небудь поламається, кулак чи порплиця: цюк раз, цюк удруге — і полагодив!.. А тут щоденна, щохвилинна біда!.. (Кроп., І, 1958, 175);
— Я, жучок, Рубав дрючок Та й наскочив на сучок.. Я про себе не подбав. Цюк — і ніжку одрубав! (Перв., Райдуга.., 1960, 58);
Вийме [Марко] курку з лантуха,.. цюк ножем по шиї— і готово (Тют., Вир, 1964, 352);
Пішов [Погребняків син] стелі у шахті кріпити. Машина пройшла, пилюга пересілася, і тут він сокирою: цюк-цюк і стояка поставив, цюк-цюк і другого поставив (Рудь, Гомін.., 1959, 90).
Словник української мови (СУМ-11)