цюкати
ЦЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., чим і без дод.
1. що і без прям. дод. Ударяти, стукати чим-небудь по чомусь.
Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком о землю: один, два, три, чотири... (І. Франко);
– Не поспішайте, – спокійно зауважив Богдан, цюкаючи молотком по долоті і працюючи біля колоди (Ю. Яновський);
Батько сердиться за невірний спів на всіх, але чужу дитину покарати незручно. Найчастіше його камертон цюкає по ніжних лобиках Тереська і двох сестричок (Т. Масенко);
Юрко замислено покусував верхню губу, цюкав молотком по каменю (Ю. Мушкетик);
// Постукувати злегка, помалу, виконуючи якусь роботу.
Я підходжу, здоровкаюсь до циганчуків, що де-не-де там цюкають біля неї аби-аби: вона-бо зовсім готова. – Іх, і качеля ж, татку мій, – приказує один циганчук (І. Микитенко);
– Хліб не молочений? – А хто ж його змолотить? – Цюкаємо по півкопи (А. Іщук);
// перев. зі сл. сокира. Рубати, тесати (звичайно не докладаючи великих зусиль).
Сидить там пасічник з білою бородою, .. цюкає сокирою (І. Нечуй-Левицький);
Мерзла земля аж дзвеніла, коли дівчина, не здолавши її лопатою, цюкала сокирою (В. Козаченко);
Чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів [Макар] цюкати дрова (П. Панч);
Василь не розумів, що таке “ренегати”, але ж очевидно, що вже щось не чесне. Кілька днів він з такою злістю цюкав сокирою, мов по лютому ворогу (П. Козланюк);
// розм. Уміти працювати сокирою (не дуже вправно).
[Митрохван:] Дорогою почав [панок] мене розпитувать, та як довідався, що я й сокирою трохи цюкаю, так і каже: наймись до мене за хазяїна до плугів (М. Кропивницький);
// Сапати (перев. не на повну силу).
– Вони, правда, нездужають, а сапачкою цюкать можуть (К. Гордієнко);
В своєму городі Василина Римар сапкою цюкає зачерствілу землю (М. Стельмах);
Присоромлена сміхом подруг, Ксеня враз намурмосилась і з перебільшеним старанням почала цюкати сапою (С. Добровольський);
// Бити дзьобом; довбати, клювати.
Миколка, якось і зараз, годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Ю. Збанацький);
* Образно. Голос Тугаєвича вже не кружляв легкою пташиною над кудлатими головами, а починав дятлом цюкати по головах (М. Стельмах).
2. Ударяючись об що-небудь, видавати стук.
Чуємо вже – сокира цюкає і голос вітер до нас зносить – пісні хтось співає (Марко Вовчок);
На згарищах цюкають сокири й співають пили (Л. Первомайський);
І сокири цюкають якось не як звичайно – дзвенять (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)