цявкати
ЦЯ́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Те саме, що дзя́вкати.
У дворах тільки цявкали стривожені собаки (П. Панч);
Аби одно гавкнуло, чи цявкнуло, так і йтиме луна по селу (Ганна Барвінок);
// Видавати звуки, подібні до дзявкання собак.
Над його головою шуміли кулі, цявкали, свистіли, а він, пригнувшись до гриви, мчав, як серед рою бджіл (Д. Бедзик);
// безос.
Над ним тріщало, гриміло і цявкало. В улоговині схили були чорні від вирваної вибухами землі (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)