цявкати
ЦЯ́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що дзя́вкати.
У дворах тільки цявкали стривожені собаки (Панч, Вибр., 1947, 209);
// Видавати звуки, подібні до дзявкання собак.
Над його головою шуміли кулі, цявкали, свистіли, а він, пригнувшись до гриви, мчав, як серед рою бджіл (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 239);
// безос.
Над ним тріщало, гриміло і цявкало. В улоговині схили були чорні від вирваної вибухами землі (Тют., Вир, 1964, 498).
Словник української мови (СУМ-11)