цілитель

ЦІЛИ́ТЕЛЬ, я, ч.

Той, хто (те, що) зціляє від чого-небудь.

Св. Антонію, зубовий цілителю! поможи мені! (П. Чубинський);

А машина стриба. А машина реве... І стрибають у вас печінки, стрибають губи, зуби й інші органи вашого людського тіла... – О, Аллаху! О, Магомете! О, цілителю Пантелеймоне! І навіщо вас міль поїла... Ви, тільки ви б і врятували... (Остап Вишня).

Значення в інших словниках

1. цілитель — [ц'ілитеил'] -л'а, ор. -леим, м. (на) -леив'і/-л'у, мн. -л'і, -л'іў  Орфоепічний словник української мови
2. цілитель — Вигойнич, лікувач  Словник чужослів Павло Штепа
3. цілитель — ціли́тель іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
4. цілитель — -я, ч., книжн. Той, хто (те, що) зціляє від чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. цілитель — ЛІ́КАР (особа з вищою медичною освітою, що лікує хворих), МЕ́ДИК, ДО́КТОР розм., ЕСКУЛА́П жарт. заст., ЛІЧЕ́ЦЬ заст.; ЦІЛИ́ТЕЛЬ книжн. уроч., ЗЦІЛИ́ТЕЛЬ книжн. уроч. (той, хто зціляє, виліковує); КОНОВА́Л зневажл. (поганий лікар).  Словник синонімів української мови
6. цілитель — ЦІЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто (те, що) зціляє від чого-небудь. Св. Антонію, зубовий цілителю! поможи мені! (Чуб., І, 1872, 125); А машина стриба.  Словник української мови в 11 томах
7. цілитель — Цілитель, -ля м. Исцѣлитель. Св. Антонію, зубовий цілителю! поможи мені. Чуб. I. 125.  Словник української мови Грінченка