ціляти
ЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
Те саме, що ці́лити.
[Іван:] Дивлюсь, турчин із-за куща ціляє прямо в мене (М. Кропивницький);
Вова, зацікавившись якоюсь пташкою і вирячивши оченята, увесь скулився, наче готувався плигнути, ціляв у неї камінцями (М. Трублаїні);
– Як почнуть артпідготовку – кожна батарея знає, по якому [доту] їй ціляти (О. Гончар);
– Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита .. – Ха-ха-ха! – зареготався дехто, зрозумівши, куди це Васюта ціляє (Б. Грінченко);
– Голос – це моя ахіллесова п'ята, Анно, найвразливіше місце в моєму самолюбстві, в яке вільно кожному ціляти (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)