цінь
ЦІНЬ¹, і, ж., діал.
Цина.
Мар'янці купили гарну кужілку, обложену цінню (П. Куліш).
ЦІНЬ², ЦІНЬ-ЦІ́НЬ, виг., розм.
Звуконаслідування, що означає цінькання.
Цінь, цінь, тарара! усюди діра, та нікуди вилізти (ніби синиця в клітці говорила) (Номис);
“Цінь-цінь-цінь” – раптом з усіх сторін, з усіх замурованих темінню хижих боків, і зверху, над головою, і знизу, прямо-таки з-під чобіт, – від несподіванки Петро аж підскочив! – зацінькалго навколо нього (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)