ціп

ЦІП¹, а, ч.

Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев'яного бича.

Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено. Стає молотить: що вдарить ціпом, так йому мішок пшениці і висиплеться (О. Стороженко);

В лісі несподівано встає гомін і гук. Підковою виходить облава: селяни з кіллями, з косами, з ціпами (С. Васильченко);

– Це я, тату, ніяк не навчуся, – озвалася, червоніючи, Секлета. – Крутиться бісовий ціп, мов той вуж, у руках (І. Цюпа);

* У порівн. Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив (Я. Щоголів);

Слова гупали в пісні, як ціп на току, окремо, виразно (М. Коцюбинський).

◇ [І] ці́пом (дрючко́м) не нажене́ш див. наганя́ти;

Маха́ти ці́пом див. маха́ти;

(1) Молоти́ти язико́м, як ці́пом (д) див. молоти́ти;

Не ці́пом маха́ти див. маха́ти.

ЦІП², ЦІП-ЦІ́П, ЦІП-ЦІП-ЦІ́П, виг.

Уживається для кликання курчат.

Там, серед одного двору, стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчісаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю-тьу! Там неслось: ціп-ціп-ціп! (Панас Мирний);

Залишивши правку учнівських зошитів, вона вийшла подивитися на своїх курчаток. Поглядом ковзала по двору, примовляючи: ціп-ціп-ціп (М. Томчаній).

Значення в інших словниках

1. ціп — [ц'іп] -па, м. (на) -п'і, мн. ц'іпи, ц'іп'іў два ц'іпие  Орфоепічний словник української мови
2. ціп — ціп 1 вигук незмінювана словникова одиниця ціп 2 іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. ціп — ціп: ◊ дурни́й як ціп → дурний ◊ фрає́рський ціп → фраєрський  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. ціп — Від ціпа в спині сіпа. Від тяжкої праці болить спина.  Приповідки або українсько-народня філософія
5. ціп — I -а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев'яного бича. II ціп-ціп, ціп-ціп-ціп, виг. Уживається для кликання курчат.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. ціп — Примітивне сільськогосподарське знаряддя для обмолочування зернових; складається з 2-х дерев'яних палиць, що сполучаються ременем.  Універсальний словник-енциклопедія
7. ціп — (і) ці́пом (дрючко́м) не нажене́ш кого, куди. Хто-небудь ні за яких умов не буде жити десь. — Тебе в село і ціпом не наженеш. Ти будеш тертися біля вчених, де-небудь у великому місті (Григорій Тютюнник). молоти́ти зуба́ми (язико́м), зневажл.  Фразеологічний словник української мови
8. ціп — Ціп, ці́па, на -пові; ціпи́, -пі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. ціп — ЦІП¹, а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев’яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено.  Словник української мови в 11 томах