ціп —
[ц'іп] -па, м. (на) -п'і, мн. ц'іпи, ц'іп'іў два ц'іпие
Орфоепічний словник української мови
ціп —
ЦІП¹, а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев'яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено.
Словник української мови у 20 томах
ціп —
ціп 1 вигук незмінювана словникова одиниця ціп 2 іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
ціп —
ціп: ◊ дурни́й як ціп → дурний ◊ фрає́рський ціп → фраєрський
Лексикон львівський: поважно і на жарт
ціп —
I -а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев'яного бича. II ціп-ціп, ціп-ціп-ціп, виг. Уживається для кликання курчат.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ціп —
Примітивне сільськогосподарське знаряддя для обмолочування зернових; складається з 2-х дерев'яних палиць, що сполучаються ременем.
Універсальний словник-енциклопедія
ціп —
(і) ці́пом (дрючко́м) не нажене́ш кого, куди. Хто-небудь ні за яких умов не буде жити десь. — Тебе в село і ціпом не наженеш. Ти будеш тертися біля вчених, де-небудь у великому місті (Григорій Тютюнник). молоти́ти зуба́ми (язико́м), зневажл.
Фразеологічний словник української мови
ціп —
Ціп, ці́па, на -пові; ціпи́, -пі́в
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
ціп —
ЦІП¹, а, ч. Ручне знаряддя для молотьби, що складається з довгого держака і прикріпленого до нього ременем або мотузком короткого дерев’яного бича. Зжав менший брат свою пшеницю і перевіз, як йому велено.
Словник української мови в 11 томах