ціпок
ЦІПО́К, пка, ч.
1. Зменш.-пестл. до ціп¹.
[Малоштан:] Дванадцять років тому служив я в Чирви, махав ціпком на току, молотив жито (І. Микитенко);
Гречку викосив цапок, Склав з дітками у стіжок. І дістав цапок ціпок – Молотити став стіжок (М. Стельмах).
2. Очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки, яку використовують як палицю; костур для опори при ходінні.
Пан Зануда ціпком лапав стежку, щоб не натрапить на тин (І. Нечуй-Левицький);
Осінь стояла ясна, прохолодна: я купив сиву шапку, в інститутському саду вирізав дебелий грушевий ціпок і подався в мандри (С. Васильченко);
Натовп колихнувся, дорогу дав Матюсі в коло. У шапці кудлатій, у руках ціпок сукуватий, у руку завтовшки (А. Головко);
Увіходить Вернидуб. Він засмаг, змарнів. Права нога погано згинається, ходить повільно, спираючись на ціпок (І. Кочерга);
// Оздоблена дерев'яна палиця.
Майстерно вирізував [Каленюк] грушеві ложки або стругав, вирівнював і обпалював на вогні сучкуваті, грушеві ж таки палички, ціпки – для місцевих аматорів і франтів... (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)