ціпонька
ЦІ́ПОНЬКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до ці́пка.
Виходить за хату [мати], узявши з сіней підситок із зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: – Ціпоньки! ціпоньки! тю-тю-тю-тю-тю-тю! (Леся Українка);
– Ах, ти, моя старенька! моя поганенька, моя малесенька, моя ціпонька, моя милесенька!.. – лащиться дядько до тітки, тріпаючи її по щоці рукою (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)