чабан
ЧАБА́Н, а́, ч.
Той, хто пасе овець, вівчар (у 1 знач.).
У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Л. Глібов);
А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Т. Шевченко);
Чабани розшукували в степах свої розметені бурею отари (О. Гончар);
Похмуро супилися чабани й табунник, для яких конування було найважчою і найвідповідальнішою роботою (З. Тулуб);
* У порівн. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)