чабан
ЧАБА́Н, а́, ч. Те саме, що вівча́р 1.
У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Гл., Вибр., 1951, 89);
А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Шевч., II, 1963, 363);
Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ, на деякий час пішов у чабани (Тич., III, 1957, 72);
*У порівн. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (Головко, І, 1947, 43).
Словник української мови (СУМ-11)