чавкати
ЧА́ВКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Просочуватися, просмоктуватися під тиском чого-небудь, видаючи характерні звуки чмокання, цмокання, хлюпання (про болото, твань, трясовину і т. ін.).
Дівчина по коліна провалилася в трясовину .. Липуча твань чавкала, здіймалась пухирями, засмоктуючи все глибше й глибше (О. Донченко);
Чавкала під ногами мокра земля, шелестіло торішнє листя, важко дихали диверсанти (П. Гуріненко);
// безос.
Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в драних чоботях – дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (А. Головко);
Директор побіг йому назустріч, не помічаючи того, що під ногами неприємно чавкає, а на халяви летить багнюка (Ю. Збанацький);
// Утворювати такі звуки, ступаючи по болоту, багну, твані і т. ін.
Ходять селяни, чавкають драними чобітьми по бездоріжжю (І. Микитенко);
Чавкають чоботи, які ви з трудом витягаєте з баговиння (Остап Вишня);
Іти було важко. Маленькі ноженята, обгорнуті в ганчір'я, чавкали в грязюці (А. Головко).
2. розм. Жувати, голосно прицмокуючи губами; плямкати ротом.
Він мерщій наклав собі повну тарілку вареників, прилив зверху маслом, та ще й сметаною добре їх примастив, а потім, на увесь рот чавкаючи, почав їх уминати (Панас Мирний);
Півники він віддав Герусу, і той поквапливо почав їх трощити, чавкаючи і висмоктуючи кожну кісточку (М. Стельмах);
Риба пити хоче, ніхто їй не дає, тільки ротом вона чавкає (О. Іваненко);
// що, і без прям. дод. Їсти, видаючи такі звуки.
Серед пасажирів у купе була ще тілиста дама. Всю дорогу вона чавкала смажену курку і в розмову не втручалась (П. Панч);
Він любив з золотої тарілочки Ротом беззубим чавкать м'ясце (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)