чалити
ЧА́ЛИТИ, лю, лиш, недок.
1. що і без прям. дод. Те саме, що прича́лювати.
Вона [українська мова] з блиску козацької шаблі і весла невольницького човна, що чалить у бурях на тихі води – вся з шляхетного лицарства, що йому ніщо найстрашніші муки й тортури (з наук. літ.).
2. перен., поет. Прямувати до якоїсь мети.
Як люблю я в цю мокрінь осінню, В цих огнях, що впали на асфальти, Юному шептати поколінню: До щасливих лукомор'їв чальте! (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)