чародійник
ЧАРОДІ́ЙНИК, а, ч.
1. заст. Те саме, що чарівни́к 1.
Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (В. Гжицький);
Купало – великий чародійник, і той, хто приходить на його свято, ніби випиває міцного вина (С. Скляренко);
* У порівн. Нащадки сіверян, полян, дулібів, Малята вчать ті сонячні слова, Що, ніби чародійник з рукава, Ти [Глібов] сипав їм – і в добрості не схибив (М. Рильський).
2. перен. Те саме, що чарівни́к 2.
Чародійник слова.
Словник української мови (СУМ-20)