чародійник
ЧАРОДІ́ЙНИК, а, ч.
1. заст. Те саме, що чарівни́к 1.
Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (Гжицький, Опришки, 1962, 75);
Купало — великий чародійник, і той, хто приходить на його свято, ніби випиває міцного вина (Скл., Святослав, 1959, 178);
*У порівн. Нащадки сіверян, полян, дулібів, Малята вчать ті сонячні слова, Що, ніби чародійник з рукава, Ти [Глібов] сипав їм — і в добрості не схибив (Рильський, II, 1960, 88).
2. перен. Те саме, що чарівни́к 2.
Словник української мови (СУМ-11)