чарочка
ЧА́РОЧКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до ча́рка 2.
Випили [Власов і Галина] по чарочці (Панас Мирний);
Який час Семен їв, як звичайно, мовчки, але похмільна чарочка дражнила язика до розмови (Леся Українка);
Дригожила налив чарочки і розмашисто, з задоволеним виглядом погладив борідку. – Ну ж, вип'ємо за наше здоров'я, щоб краще жилося! (Г. Коцюба);
Мати тремтячими руками розставляла олов'яні чарочки (Н. Рибак);
Часом хатнє виховання нерозважно поєднують з чарочкою. – На, синок, хильни (О. Ковінька);
– Ого, баба Вівдя .. ще чарки не пропустить. Як у тій пісні співається: до роботи рука дрижить, а чарочку добре держить (Ю. Збанацький);
Веде пару сіреньких, невеличких бичків худенький, маленький, трохи сивенький дядечко .. з таким носом, що, здавалося, сей дядечко ще змалечку не цурався чарочки (В. Винниченко).
◇ Загляда́ти (зазира́ти) в ча́рку (в ча́рочку) див. загляда́ти;
(1) Зазира́ти в ча́рочку (д) див. загляда́ти;
Полюбля́ти ча́рочку див. полюбля́ти.
Словник української мови (СУМ-20)