часинка
ЧАСИ́НКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до часи́на.
І з веселістю, і з радістю лягла [Маруся] спати; тільки того вже не можна вірно сказати, чи спала вона ту ніч хоч часинку? (Г. Квітка-Основ'яненко);
Люба мамочко! Оце ледве вибрала часинку, щоб написати, а то все то люди, то так що-небудь – бігти куди абощо (Леся Українка);
– Сідайте-бо в нас! – Ні, я не сідатиму, бо на часинку зайшов (Б. Грінченко);
Припікало сонце, .. косарі сховалися за верболози, попадали на траву, щоб часинку передрімати (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)