чвалати
ЧВАЛА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., розм.
Іти повільно, важко ступати, утворюючи шум, шарудіння; брести.
Лінивою, тихою ходою чвалають круторогі бедраті воли, похитують лобатими головами, жують безустанно жвачку... (М. Коцюбинський);
Максим Антонович, заклавши за спину руки, неквапливо, по-господарському оглядаючи посіви, поважно чвалав до села (Ю. Збанацький);
Чорні, мов земля, пастухи, а скоріше погоничі, чвалають за товаром, мало не падають з ніг від утоми (В. Кучер);
“Що з ним тепер?” – думало дівчатко. І ледве-ледве чвалало по грязюці (А. Головко);
– Де батько мій? – крикнув Ладомир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан до свого двору (В. Дрозд).
ЧВАЛА́ТИ², а́ю, а́єш і ЧВАЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
Рухатися навскач, чвалом.
Підняв [велетень] хлопця на руки й почав чвалати через ліс, впоперек гір, лиш вихор свистав за ним (В. Королевич);
Аж ось над'їхала блискуча панська четверня: коні чвалали, дзвоники теленькали, фірман лускав з батога... (І. Франко);
Оглянемось – аж їздець чвалує, а за ним ціла зграя (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)