чепуритися
ЧЕПУРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, недок.
1. Наводити порядок де-небудь, прибирати щось, прикрашати.
По городах теж була немала клопотнеча: мазались, білились, чепурились та прибиралися, збираючись уже на зиму (Панас Мирний).
2. Приводити в належний стан себе, прикрашати себе, надавати собі пристойного зовнішнього вигляду.
Їм, молодицям, треба було кинутись до дзеркала, так при дівчатах-бо не можна: зараз сміятимуться, що й замужні, а чепуряться (Г. Квітка-Основ'яненко);
Сиділа [Ганна] на камені, нахилившись до води, чепурилась (О. Гончар);
Молода, гарненька дівчина Жура чепуриться перед великим дзеркалом, ладнає зачіску (І. Кочерга);
Тут же, у Римі, Всяк намагається понад достатки свої чепуритись, А недостачу з чужої не раз надолужує скрині (М. Зеров);
* Образно. Сад сміється, чепуриться, Наче мила (А. Кримський);
Місто чепурилося до травневих свят (В. Яворівський);
Старовинне провінційне містечко [Хотин] – це сад, у затінку якого чепуряться ошатні будинки (з наук.-попул. літ.);
І вітер бавився їх [козаків] волоссям та пишними китайками, а сонце чепурилося до дорогої зброї, заглядало у закриті очі, обціловувало вмиті білі лиця (з легенди);
// Очищати себе від пилу, бруду і т. ін. (перев. про тварин).
Тирло – невеличкий, порослий травою острівець посеред Ташані. Кубляться та чепуряться на ньому домашні гуси та качки (Григорій Тютюнник);
Варвара прокинулась. Просто над нею на гілці ліщини чепурилася маленька пташка (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)