черва
ЧЕ́РВА див. чи́рва.
ЧЕРВА́, и́, ж., збірн., розм.
Черви.
Незабаром клумби й грядки, які доглядала Зіна, почали занепадати, на них з'явилися бур'яни, туди поналазила якась черва і стала точити ніжні пелюстки (О. Іваненко);
* У порівн. Сумні думки, як черва, копошилися в голові Когута, не давали спати (І. Цюпа);
Червою заворушилася армія, діставши наказ повернути під захист замка [замку] (Іван Ле);
Камера була напхом напхана людьми, що ворушилася на бетонній підлозі, немов черва, розмовляли, сміялись, лаялись, плакали, стогнали – жили (А. Дімаров);
// Личинки комах, схожі на червів.
Дерево в корі швидко пропадає: черва його точить (В. Гжицький);
Омелян, мов ошпарений, зіскочив з стільця, на щоках поширшали сірі, наче осині соти, віспини .. “Отак в сотах буває неждано ворухнеться молода черва”, – чомусь подумав Роман (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)