черепок
ЧЕРЕПО́К¹, пка́, ч.
1. Кусок, уламок, осколок або ціле тіло керамічного чи гончарного виробу.
На камені кілька хлопців черепками грає (С. Руданський);
Кілки змітали скло з етажерок дощем черепків, шибки під молотками осипалися з вікон (М. Коцюбинський);
Макітра глухо зойкнула й розлетілась на черепки (О. Донченко);
Сашко звелів сьогодні й завтра зранку приховати хліба.., а також гострих черепків для рогатки (Л. Юхвід);
* Образно. Розбилася, розвалилася її бундючна гордість, але хоч черепки, хоч крихти від неї лишились! (Л. Дмитерко).
2. Невеликий, перев. старий, надбитий, поганої якості горщик, чашка, миска і т. ін.
Заєць знайшов під дубом старого черепка, що покинули пастухи, як варили куліш (І. Нечуй-Левицький);
З одної хати шпарко вибігла дівчина з черепком в руці, либонь до сусідки жару набрати (Леся Українка);
[Оксана:] І нащо ви ці черепки купуєте? Такі гарні чайники продають... (О. Корнійчук).
3. тільки одн., спец. Глиняний, фарфоровий, та фаянсовий посуд;
// Стінки такого посуду.
Посудини, створені на гончарському крузі, відзначалися тонким черепком, багатством і вишуканістю форм (з наук. літ.).
ЧЕРЕПО́К², пка́, ч., розм., зневажл.
Те саме, що че́реп.
Вони скинули з нього шапку, вистригли навколо рани волосся і змазали йодом. – Нічого страшного, – сказав один з них, – черепок цілий, – і навернув Тимкові на голову білу чалму (Григорій Тютюнник);
Брати переконалися, що в Левка таки й справді поменшало під черепком: він, неначе якась красуня, пильно придивлявся до стрічок.., промацував дівочий крам (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)