черконути
ЧЕРКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр.
Підсил. до черкну́ти.
Він черконув раз, сірник зламався, він спробував удруге – і знову не припалив (І. Муратов);
Як тут хлопчику любо, Як ласкаво кругом!.. Біла чаєчка чуба Черконула крилом (В. Бичко);
Кіндрат не вспів одскочить, як збожеволілий від болі кабанище черконув його кливаком [іклом] по нозі (Д. Мордовець);
Стиснувши в кулак ліву руку та вигнувши серпом великого пальця, він навідліг, різко і недбало черконув великим гострим нігтем, навхрест перекреслюючи на картині обличчя дівчини (В. Козаченко);
Черконемо спочатку про опіум, про духовну сивуху. Чи їх гумор розвіває? Їй-богу, розвіває! (О. Ковінька).
Словник української мови (СУМ-20)