черпак
ЧЕРПА́К, а́, ч.
1. Ківш, невелика посудина (перев. з довгою ручкою) для черпання чого-небудь.
Маруся подає йому воду в дерев'янім черпаці, він п'є (І. Франко);
Андрій поклав весла і став черпаком вибирати воду (Л. Дмитерко);
Гриша, в халаті поверх ватянки, стояв з черпаком у руці над казаном (О. Гончар);
* Образно. А ти? – І моє серце вже стало, як барильце, сказала Настуся, – в мене ніби хтось наливає кохання відрами, черпаками, дійницями; наливає одеколону, духів, шампанського. Я сама стаю неначе здорове барило і от-от незабаром лусну од кохання: обручі на мені вже лущать (І. Нечуй-Левицький);
// Кількість чого-небудь, набраного такою посудиною.
Кожному одмірялося по черпакові перлової каші (Григорій Тютюнник);
Черпак холодної води.
2. Частина машини, механізму (екскаватора, драги і т. ін.), що має форму ковша і використовується для виймання ґрунту, породи, якої-небудь маси.
Гримотливою стрічкою один за одним невпинно пропливають стальні черпаки, розхлюпуючи каламутну воду. Важкий корпус землечерпалки увесь дрібно тремтить (О. Донченко);
За його спиною час від часу розтулялися щелепи залізного ковша, і з них висипалася нова конусовидна гірка жовтого намулу, вибраного черпаком з напіввисхлої [напіввисохлої] річки (І. Муратов).
3. діал. Різновид рибальської сіті.
Загальнопоширеною була ловля гачками і вудкою. На Старорсамбірщині застосовували різновид рибальської сіті – черпак (в інших селах ловили подібним знаряддям – ужмином) (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)