чеснота
ЧЕСНО́ТА, и, ж.
Позитивна моральна риса в характері людини; доброчесність.
[Командор:] Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою (Леся Українка);
– Е, ні, Криштофцю. Наливайком я дорожу, це неабиякий вояка і високих чеснот людина (Іван Ле);
Видатні діячі церкви .. проявили тут [у Почаївській обителі] невмирущі зразки високих чеснот, моральної довершеності, служіння своєму народові (із журн.);
Мусимо разом з тобою оглянути залу, де відбувається зустріч з оракулом. – Слухняність – чеснота жерців, – лагідно всміхнувся Діодор. Погляд його затримався на маленькому кришталевому молоточку (Н. Королева);
// Невинність, непорочність, цнотливість.
– А мені хочеться дати хлосту вам... по голому тілу, щоб навчилися поважати дівочу чесноту, – сказав Ґалаґан (Ф. Бурлака);
Дратує те, що він [художник], здається, не помічає її [Маріїних] жіночих чеснот, не трубить про них у всі труби (М. Слабошпицький);
// заст. Чесність.
Петро сам її [дружину] залишив, бо вона щось там вчинила таке, що пішла недобра слава. А князь, людина виняткової чесноти, не міг попустити, щоб його ім'я знеславлювали (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)