числити
ЧИ́СЛИТИ, лю, лиш, недок., діал.
1. кого, що і без прям. дод. Рахувати, підраховувати кого-, що-небудь; лічити.
Бабуня шептала молитву, а я .. числила морщинки, що повкладалися над її очима (О. Кобилянська);
Герман змалку любив числити. Ще мати вчила його початків числення (І. Франко);
Товариш Тананай вийшов за двері і почав щось числити (О. Полторацький);
Андрій .. пізнав давно знайомі хатки й числив, як у дитинстві, знайомі перевалки (І. Багряний).
2. за кого – що, кого, що. Вважати, визнавати (у 3 знач.).
А князь наш бідний що помислить? Адже ж за воїнів нас числить (І. Котляревський);
Досі Ольга хоч і числила себе за члена товариства, проте не вдавалася в конкретний зміст роботи (Я. Качура);
Я, звичайно, не тішу себе героєм, але й серед боягузів не числю (Б. Олійник).
3. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь.
– Так от я задумав видавати місячник літературний. .. Я знаю твоє гарне перо, чи можу на тебе числити в тім ділі? (І. Франко);
– Числимо на тебе й на Маню; а тут, як перерве нам безконечний дощ, то не знаю. – Не журися. Дощу не буде, а на мене й сестру твою можете числити (О. Кобилянська);
Вони числять на злобу в серці найменшого брата та на жаль до своїх старших братів і на те, що він так легко помститься на них... (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)