читець
ЧИТЕ́ЦЬ, тця́, ч.
1. Той, хто читає кому-небудь уголос.
– А що пак твої наймити будуть завтра робити? – несподівано перебила Онися читця (І. Нечуй-Левицький);
Затих читець, і останні його слова потонули в буряних оплесках (В. Кучер);
// Той, хто бере участь у художньому читанні, фахівець із художнього читання.
Читець (якщо він – художник) вносить у виконання літературного твору власне розуміння його (з навч. літ.);
Психологічна пауза трапляється як у діалогічній, так і в монологічній мові, особливо в мові читців і ораторів (із журн.).
2. заст., розм. Читач (у 1 знач.).
Крім усього цього, з баби був ще й неабиякий читець. З року в рік вона передплачувала петербурзьку “Газету-копєйку” (Ю. Смолич);
Чапля-мама, чапля-тато Вчать чаплят малих читати. А вони читці охочі, ще й лічити вміти хочуть (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)