чолов'яга
ЧОЛОВ'Я́ГА, и, дав. і місц. зі, ч., розм.
1. Збільш. до чолові́к 1.
До кабінету зайшов високий, дебелий чолов'яга у білому халаті (Л. Дмитерко);
Артур мав низький глухуватий голос, що так не пасував до його дебелої статури зрілого чолов'яги (А. Хорунжий);
Фан Савич, високий, з офіцерською виправкою, худорлявий чолов'яга років п'ятдесяти з гаком, зовсім не був схожий на художника (Ю. Збанацький).
2. фам. (з відтінком доброзичливого ставлення). Те саме, що чолові́к 1, 3.
Еней, правдивий чолов'яга, Побачивши такий нелад, Що вража, зрадивши, ватага Послать фригійців дума в ад, Кричить: – Чи ви осатаніли! (І. Котляревський);
– Зять собі й нічого чолов'яга, але дочка моя вдалась лиха-прелиха... (І. Нечуй-Левицький);
Карпенко – славний чолов'яга, він увесь – як на долоні, й крихти за душею не втаїть (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)