чорнокнижник
ЧОРНОКНИ́ЖНИК, а, ч., заст.
Той, хто займається чорнокнижництвом; чаклун.
Іван простягав руку у сю скуту зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів (М. Коцюбинський);
Мати ненавиділа діда і вважала його за чорнокнижника (О. Довженко);
“Фауст” Гете, який виник з народних сказань про вченого-чорнокнижника, узагальнює найбільші досягнення філософської думки свого часу (М. Рильський);
* У порівн. Аж дивно стало моєму козакові, що то чоловік зможе, як захоче! Химерний той Іванець морочив голови людськії, мов не своєю силою: мов який чарівник-чорнокнижник, ходив він поміж миром, сіючи свої чари (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)