чорноризець
ЧОРНОРИ́ЗЕЦЬ, зця, ч., церк., заст.
Чернець.
– Спокуса тільки од нечистого чорноризцям, – обізвався отець Ісакій (І. Нечуй-Левицький);
Щодо писемності у слов'ян до прийняття християнства та поширення кирилиці даних дуже мало. Існує згадка давньоболгарського письменника, так званого чорноризця Храбра, що у слов'ян до Кирила та Мефодія (IX ст.) існували “черти і рези”, за якими вони читали та ворожили (з наук.-попул. літ.);
Коли ж часом дебати набирали гострішої форми, домініканин, вклонившись лицарям, виходив із студіоли “читати приписані молитви”. А в студіолі гудів сильний Василів баритон, виривався, мов вогненні язички з багаття, пронизливий горловий тенор чорноризця, і тьмяний, сумний та стриманий – по довгій східній мандрівці – голос Адамів (Н. Королева);
– Та хто нині сповідається? – злісно махнув рукою Василь – ані священики, ані чорноризці! (Н. Королева).
Словник української мови (СУМ-20)