чортяка
ЧОРТЯ́КА, и, дав. і місц. ці, ч. і ж., розм.
Те саме, що чорт 1–4.
А Геркулес як увалився, То так у пеклі розходився, Що всіх чортяк порозганяв (І. Котляревський);
– Молибога прибігав аж двічі, – зашепотіла стара, по-лисячому озираючись на двері. – Чи не про отамана вісті в нього? Та нічого мені не сказав, старий чортяка (І. Микитенко);
Мені щось здається, що цей “макогон” відіграє якусь головну, найголовнішу ролю [роль] в моєму житті. Якась чортяка про це-мені нашіптує й нашіптує... й нашіптує... (І. Багряний);
* У порівн. Де ти, як та чортяка, убрався в павутиння? (Панас Мирний);
Але собака не відставав, брехав ще завзятіше і гнався за ним як скажений, аж заходився від своєї собачої злості. “Дарма що малий, а злий як чортяка, – казав сам до себе Федір. – Ах, щоб ти здох!” (із журн.).
◇ (1) Жо́ден чортя́ка (д) див. чорт;
Сам чорт (чортя́ка, біс, сатана́) но́гу (но́ги) зло́мить (вло́мить, злама́є і т. ін.) див. чорт;
(2) Сам чортя́ка но́гу зло́мить (д) див. чорт;
Чорт (чорти́, чортя́ка, нечи́стий, бене́ря) но́сить (но́сять) див. чорт;
(3) Чортя́ка б взяла́ (д) див. чорт;
(4) Чортя́ка но́сить (д) див. чорт;
(5) Чортя́ка понесла́ (д) див. чорт.
Словник української мови (СУМ-20)