чортів
ЧО́РТІВ і ЧО́РТОВИЙ, това, тове.
1. Належний чортові (у 1 знач.).
Треба одружитись, Хоча б на чортовій сестрі! Бо доведеться одуріть В самотині (Т. Шевченко).
2. перен., розм. Дуже поганий, неприємний, негідний.
– Оце завіз мене в якийсь вулик. Це не Западинці, а якийсь чортів мішок (І. Нечуй-Левицький);
– Ану, покажи свої руки! Одразу вдарило в голову: усе пропало! Через чортову коросту не приймуть у школу (В. Минко);
– Ага, ага... Поглядаєш так, мовбито й нічого, а чортову думку маєш (Г. Хоткевич);
// У лайливих або фамільярних висловах.
– Є у нас тут на селі одна дівчина, Наталка зветься, коли б ви її побачили – прямо закохалися: висока,чорноброва, як ягода, чортова дівка (С. Васильченко).
3. Уживається як складова частина ботанічних, зоологічних та інших назв.
Під великим корчем давно поваленої тайфуном піхти, серед сушняку і заростей лимонника та чортового дерева, диверсант зупинився (О. Довженко);
Однією з найдавніших рослин нашої флори є водяний горіх. За химерні форми .. великих ромбовидних або трикутних плодів-горіхів цю однорічну рослину подекуди звуть ще рогульками, чилимом, водяним каштаном, чортовим горіхом тощо (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)