чубок
ЧУБО́К, бка́, ч.
1. Зменш. до чуб.
Такий [Миколка] чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями (А. Тесленко);
Марко блиснув своїми гострими сірими оченятами з-під чорного чубка, що звисав йому на лоб (І. Микитенко);
Де не взявся сизокрилий Голубок – Як ухопить Горобчика за чубок! (Л. Глібов);
По однім боці [стежки] хвилювалося жито, по другім жовтіла глиняна круча з чубком червоних маків (М. Коцюбинський).
2. Верх (у насипаній мірі); надлишок.
Насипле повну чвертку, а зверху згорне чубок; то те, що згорнув, лишається на землі, а те, що в чвертці, то єго [його] (Сл. Б. Грінченка).
3. спец. Локальний дефект, при якому вільний кінець обірваного пасма вплітається у виріб без натягання, безладно заплутуючись серед інших пасм.
Словник української мови (СУМ-20)