чубок
ЧУБО́К, бка́, ч.
1. Зменш. до чуб.
Такий [Миколка] чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями (А. Тесленко);
Марко блиснув своїми гострими сірими оченятами з-під чорного чубка, що звисав йому на лоб (І. Микитенко);
Де не взявся сизокрилий Голубок – Як ухопить Горобчика за чубок! (Л. Глібов);
По однім боці [стежки] хвилювалося жито, по другім жовтіла глиняна круча з чубком червоних маків (М. Коцюбинський).
2. Верх (у насипаній мірі); надлишок.
Насипле повну чвертку, а зверху згорне чубок; то те, що згорнув, лишається на землі, а те, що в чвертці, то єго [його] (Сл. Б. Грінченка).
3. спец. Локальний дефект, при якому вільний кінець обірваного пасма вплітається у виріб без натягання, безладно заплутуючись серед інших пасм.
Значення в інших словниках
- чубок — див. волосся Словник синонімів Вусика
- чубок — чубо́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- чубок — чу́бок верхівка; верх: На самому чубку гори стояв Владзьо і махав до нас руками (Авторка) ◊ ложка з чу́бком → ложка Лексикон львівський: поважно і на жарт
- чубок — -бка, ч. Зменш. до чуб. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чубок — ЧУБО́К, бка́, ч. Зменш. до чуб. Такий [Миколка] чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями (Тесл. Словник української мови в 11 томах
- чубок — Чубок, -бка м. 1) Хохолокъ (у человѣка, у птицы). Який дудок, такий чубок. Ном. № 7110. Де не взявся сизокрилий голубок, як ухопить горобчика за чубок. Гліб. 2) Верхъ (въ насыпанной мѣрѣ); прибавка. Словник української мови Грінченка